Молодший сучасник француза Жюля Верна, автора знаменитих “романів науки”, Герберт Уеллс приніс у фантастику принципово нове авторське мислення, абсолютно співзвучне нашому мисленню. Пишучи свої книги, він менше за все намагався уявити, які блага чекають населення землі від того чи того приголомшливого відкриття науки, що може змінитися в його побуті чи взагалі в самому способі життя. Так, Уеллс згоден з тим, що фундаментальні відкриття докорінно змінюють загальну картину світу, але ж окрім науково-технічного прогресу є ще система соціальних стосунків людей, є складні суспільні конфлікти, є на планеті різні Індивіди, які можуть по-різному використати наукові відкриття. Мислячи набагато ширше за сучасних йому фантастів, враховуючи позатехнічні й позанаукові фактори, Уеллс досліджував складні моделі майбутнього людства. Він залучив фантастику до обговорення всіх проблем, які вже постали чи могли постати перед населенням земної кулі: соціально-політичних, філософських, морально-етичних. Уеллс підкреслював принциповий момент у всіх своїх творах: “олюднення” фантастики і спрямування її тим на новий шлях розвитку. І він сам став першопроходцем того шляху.

Якщо інші сучасні йому письменники здебільшого однозначно ставилися до науково-технічного прогресу, пов’язуючи з ним усі сподівання на поліпшення умов існування людства. то Уеллс, як тверезий соціальний мислитель, був далекий од таких наївних сподівань, бо бачив далеко вперед. Його фантастика завершувала XIX століття і починала XX. Людство поставало перед вибухом майбутніх відкриттів у всіх галузях наук. І саме Уеллс був одним із перших письменників, хто особливо глибоко уявив їх і їхні можливі наслідки.