аероплани й танки. А письменник зумів за всім тим розгледіти майбутні глобальні масштаби доскональної для винищення людей техніки, приховані потенції смертоносних сил, що чекають своїх часів. Збереглося свідчення угорського фізика-атомника Лео Сцілларда, який читав цей роман Уеллса. Сціллард говорить, що 1934 року йому раптом уявилася картина неконтрольованої ланцюгової реакції, а також наслідки цього “фізичного експерименту”. І Сціллард, збагнувши всю небезпеку того, вирішив ні з ким не ділитися своїм здогадом, навіяним книгою Уеллса. І як тут не згадати слова американського письменника Рея Бредбері, в яких він характеризує роботу фантастів: “Ми не описуємо майбутнє — ми від нього застерігаємо”. Чи ж не тому один із найпопулярніших жанрів фантастики — антиутопія, тобто пересторога, до речі, один із улюблених жанрів Герберта Уеллса. І, певно, найяскравішим її зразком всесвітньовідома “Машина часу”, в якій він гостро полемізував із тими авторами, які вважали, що тільки матеріальний прогрес принесе щастя всьому людству, вирішить усі його проблеми. Уеллс нагадував цим бездумним оптимістам, що є складні, антагоністичні стосунки в суспільстві і ніякий науково-технічний прогрес їх не знівелює, а ще більше загострить, доведе до критичних ситуацій. Водночас чужою йому була й антитехнократична тенденція тих письменників, які не бачили в науковому прогресі нічого позитивного для людства. Уеллс цілком резонно вважав, що всі технічні проблеми тісно пов’язані з проблемами соціальними, а тому й не можна їх ізолювати, виокремити зі складного комплексу суспільного життя. Розв’язання одних проблем не стане автоматичним розв’язанням інших проблем. Всі вони вимагають конкретного підходу, в кожному випадку треба шукати єдино конкретну відповідь.

За вісімдесят років життя Уеллс став свідком двох світових воєн і багатьох важливих політичних подій. Він мав змогу переконатися в точності різних своїх прогнозів, а також бачити