Анатоль Франс назвав Герберта Уеллса рідкісним типом мислителя, який не боїться своєї думки. А Юрій Олеша так характеризував англійського письменника: “Я маю приблизно таке відчуття, як при читанні історичних романів. Усе здається незвичним, однак я знаю, що все це було… Він перетворює фантастику в епос”. Справді, читаючи і сьогодні його “Війну світів”, ніяк не можеш позбутися відчуття, що то не фантастичний роман, а суворо документована історична хроніка. Чи ось, скажімо, гіпотетичні картини з роману “Визволений світ”, написаного 1914 року: “Тут пролунав гуркіт, схожий на переливи грому. Гуркіт звалився… як удар. Світ довкола кудись зник. На Землі не існувало вже більше нічого, крім пурпурно-червоного, сліпучого миготіння й гуркоту — оглушливого гуркоту, який не вщухав ані на мить і поглинав усе. Всі Інші вогні згасли, й у цьому сліпучому світлі, осідаючи, падали стіни, злітали в повітря колони, перекидалися карнизи й кружляли шматки скла… Здавалося, що велетенський пурпурно-червоний клубок вогню скажено крутиться посеред цього вихору уламків, несамовито терзає землю і починає зариватися в неї, мовби вогняний кріт”.

Так могла писати тільки людина, збагачена трагічним досвідом Хіросіми і Нагасакі. Але ті апокаліптичні видива вийшли з-під пера Уеллса ще за якихось три десятиліття до трагічних подій на японській землі. Тоді ж сказані і ці слова Уеллса, в яких акумульовано тривоги нашого сучасного світу: “Після атомних вибухів… нам стало цілком очевидно, що ці бомби і ті ще страшніші сили руйнації, предтечами яких вони є, можуть за якусь мить знищити все, створене людством, і порвати всі існуючі між людьми зв’язки…”

Ще раз згадаймо: ці тривожні слова написані тільки на світанку нашого століття. Тоді тільки починалася перша світова війна і одними з найбільших досягнень науки й техніки видавалися